Малі протичовнові кораблі шифру “альбатрос”, до яких входить корвет “Тернопіль”, призначені для протидії підводним човнам супротивника в ближній зоні військово-морських баз, портів, рейдів і пунктів розосередженої стоянки кораблів, а також для несення протичовнового дозору і охорони кораблів і суден на переході морем. На жаль, з початку дев’яностих років минулого століття “альбатроси” поступово виводяться з експлуатації.
  Однак в Україні повноцінної заміни їм не тільки не передбачається, а ще й прийнята програма “Корвет”, яка фінансуватиметься з держбюджету. Ця програма розрахована на багато років і залежатиме від економіки. При її виконанні буде максимально використано науковий, технологічний, будівний потенціал оборонно-промислового комплексу для того, щоб у бойовому складі було більше кораблів цього класу. Це перспективний клас кораблів, який дозволяє вирішувати ті завдання, що виходять з аналізу воєнно-політичної обстановки і загалом місця України в регіоні.
    Історія корвета “Тернопіль” бере свій початок з 23 квітня 1991 року, коли корабель було закладено на стапелі ВАТ “Ленінська кузня” згідно з контрактом на його будівництво, підписаним між Міністерством оборони України та керівництвом заводу. Його будівництво продовжувалося довгих одинадцять років, до 15 березня 2002 року, коли корабель був спущений на воду.
    На початку вересня минулого року корвет “Тернопіль” було відбуксирувано по Дніпру з Києва до Херсона. Того ж місяця корабель прибув у головну базу Військово-Морських Сил ЗС України для проведення приймально-здавальних випробувань. Відразу на кораблі розпочала роботу державна комісія, головою якої було призначено першого заступника командувача ВМС ЗС України контр-адмірала Віктора Максимова. Під час випробувань корвет здійснив 10 виходів у море, пройшов 1668 морських миль. І ось напередодні новорічних свят був підписаний акт прийому-передачі корабля від промисловості Міністерству оборони України.
   16 лютого в урочистій обстановці міністр оборони України Анатолій Гриценко вручив Військово-морський прапор командиру корвета “Тернопіль” капітану 2 рангу Сергію Ізотову, який підняв його над кораблем.
  — Корвет “Тернопіль” є гордістю українського оборонно-промислового комплексу, — зазначив під час свого виступу глава українського оборонного відомства. — З підняттям прапора Військово-Морських Сил ЗС України на цьому кораблі в нас з’явилася ще одна частина території України, яка представлятиме нашу державу на морських просторах. Керівництво держави приділяє все більше уваги розбудові Військово-Морських Сил. Для цього будуть задіяні всі наявні ресурси, потенціал оборонної промисловості. Корвет “Тернопіль” — це бойова одиниця, яка виконуватиме важливі завдання, що будуть покладені на ВМС Збройних Сил України.
  Я  бажаю вам завершити повну програму випробувань корвета і з радістю отримаю доповідь про те, що ця робота пройшла успішно. Я хочу, щоб ви всі знали, що питання розвитку ВМС України визначене Президентом України — Верховним Головнокомандувачем ЗС України як одне з пріоритетних. Я хочу висловити слова вдячності тим людям, завдяки яким стало можливим введення до бойового складу корвета, насамперед кораблебудівникам, науковцям, попередникам на посту міністра оборони, командувачам флоту.
  Не обминув своєю увагою таку значну подію на флоті і колишній міністр оборони, народний депутат України, генерал армії України Олександр Кузьмук. Він згадав, як тринадцять років тому він був присутнім при підйомі Військово-морського прапора на корветі “Луцьк”, який зараз стоїть поруч із “Тернополем”. “Сьогодні наш флот отримав ще один сучасний корабель, причому повністю український. Були важкі умови, але держава зробила все, щоб на ньому замайорів прапор ВМС,” — наголосив Олександр Кузьмук.
  Командир корвета “Тернопіль” капітан 2 рангу Сергій Ізотов висловив глибоку вдячність керівництву Міноборони, командуванню ВМС ЗС України за прийняття рішення про добудову корабля та введення його до складу флоту. “Моряки мріють служити на нових кораблях, адже вони більше ходять в море, беруть участь у міжнародних навчаннях. Тому корвет “Тернопіль”, певним чином, — здійснення цієї мрії”, — підкреслив командир корабля.
  І  сторія будівництва корветів (малих протичовнових кораблів) розпочиналася ще за радянських часів. На початку 60-х років різко зросла потреба радянського Військово-Морського Флоту в нових ескортних і протичовнових кораблях обмеженої водотоннажності, які здатні забезпечувати розгортання власних підводних човнів і здійснювати охорону військово-морських баз, з’єднань ударних кораблів і конвоїв у прибережних районах. Це сприяло появі в капіталістичних країнах субмарин нового покоління зі звичайними і ядерними енергетичними установками.
  Радянський ВМФ уже мав до цього часу малі протичовнові кораблі проекту 204. Але досвід локальних військових конфліктів показав зростаючу загрозу для кораблів з боку авіації. Тому МПК проекту 204 застаріли вже до моменту свого будівництва й не мали резерву на модернізацію через порівняно невелику водотоннажність.
  Головком ВМФ СРСР Сергій Горшков дав вказівку почати розробку нового малого протичовнового корабля з підвищеними можливостями протиповітряної оборони й протичовнової оборони. Уперше в практиці вітчизняного кораблебудування невеликий корабель повинен був одержати на озброєння зенітний ракетний комплекс самооборони й потужну буксируєму гідроакустичну станцію.
  У 1963 році Зеленодольському ЦКБ було видано тактико-технічне завдання на проектування малого корабля протичовнової оборони під шифром “альбатрос”. Конструктори були обмежені твердими рамками. Вони мали досягти необхідної 35-вузлової швидкості повного ходу при стандартній водотоннажності 800 тонн. Для цього було запропоновано так звані комбіновані обводи корпусу. Цей варіант проекту поєднав у собі переваги гостровилицевих і кругловилицевих корпусів. Основною проблемою при проектуванні стала необхідність оптимізації морехідних якостей корпусу МПК і його ходовості за умови наявності великого підкильного обтікача ГАС.
  При довжині корпусу 66 метрів і ширині 9 метрів розміри обтікача сильно впливали на загальне центрування й ходові якості корабля. В дослідному басейні ЦНВІ імені академіка О.М. Крилова була проведена серія буксирувальних випробувань моделей корпусу майбутнього “альбатроса”. Вона підтвердила швидкісні якості спроектованих обводів корпусу. Корабель мав гладкопалубну архітектуру з розвинутою носовою надбудовою у всю ширину палуби, що надавало “альбатросам” неповторний зовнішній вигляд. А суцільна протяжна надбудова в поєднанні із сідловатістю дозволила одержати солідні додаткові обсяги всередині корпусу.
  Вже у червні 1964 року командування ВМФ і керівництво Міністерства суднобудівної промисловості розглянули ескізний проект нового МПК проекту 1124. У тактико-технічному завданні чітко обговорювався необхідний склад озброєння. Воно включало гідроакустичну станцію кругового пошуку з антеною випромінювача в підкільному обтікачі та гідроакустичну станцію, що опускається з палуби, два двотрубних торпедних апарати, дві реактивні бомбометні установки й артилерійську установку самооборони. За результатами розгляду ескізного проекту було прийнято спільне рішення про розміщення на “альбатросі” зенітного ракетного комплексу самооборони типу “Оса-М” з боєкомплектом 20 зенітних керованих ракет. От коли знадобилися додаткові обсяги корпусу. В остаточному варіанті проекту ЗРК зайняв своє місце в носовій частині корабля.
  Особливу увагу в ТТЗ було приділено головній енергетичній установці й обмеженню водотоннажності майбутнього корабля до 800 тонн. Були потрібні можливість тривалої підтримки щодо невисокого ходу при пошуку субмарини і здатність негайного розвитку швидкості повного ходу не менш 35 вузлів при її атаці. Оптимальним варіантом була визнана комбінована тризальна дизель-газотурбінна енергетична установка. На кожен бортовий вал працював один дизель економічного ходу потужністю 10 000 к.с., а на середній вал — форсажна газова турбіна потужністю 18 000 к.с. Керування всіма трьома агрегатами передбачалося дистанційним. Дальність плавання економічним ходом повинна була становити не менше 2500 миль.
  Як підсумок у технічному проекті, виконаному в 1965 році, вдалося реалізувати практично всі вимоги ТТЗ ВМФ, створивши потужно озброєний швидкохідний протичовновий корабель. Технічний проект був розглянутий улітку 1966 року, а постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 680-280 від 10 серпня 1964 року було “узаконене” будівництво головного корабля проекту 1124. Вже 26 грудня 1966 року на стапелі суднобудівного заводу “Червоний металіст” імені
  О.М. Горького в Зеленодольську був закладений корпус головного корабля МПК-147 — родоначальника великого сімейства “альбатросів”. У списки кораблів ВМФ СРСР первісток серії був зарахований 12 січня 1967 року. Поява нових кораблів у складі радянського флоту не випала з уваги супротивника. Їх віднесли до класу корветів і присвоїли кодове найменування в класифікації НАТО “Grisha”.
  Військово-Морський Флот СРСР замовив промисловості 38 кораблів проекту 1124. Кораблям, що будувалися, не присвоювалися найменування. Вони вступали до складу флотів ВМФ СРСР тільки під літеро-цифровими позначеннями. В 1972 році головний МПК серії відвідав Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. Він із задоволенням “порулив” швидкохідним кораблем на рейді Ялти. Так, найвище схвалення відкрило “зелене світло” масовому будівництву “альбатросів” і для морських частин прикордонних військ КДБ СРСР. Прикордонні кораблі на відміну від ВМФ мали власні персональні найменування. У НАТО прикордонні сторожові кораблі цього проекту йменувалися як корвети класу “Grisha-2”.
Вдалий тип корабля вирішено було розвивати, оснащуючи сучасними зразками озброєння. Найбільш радикальною модифікацією став проект 1124М. В 1976 році конструктори Зеленодольського ЦКБ розробили скорочений технічний проект 1124М. Корабель одержав могутнішу артилерійську установку АК-176, переносні зенітні ракетні комплекси
“Стріла-3”, могутнішу РЛС загального виявлення. Модифікація проекту призвела до збільшення водотоннажності більш ніж на 30 тонн. Конструктори були змушені зняти одну РБУ-6000. Будівництво МПК цієї модифікації, що одержала в НАТО визначення “Grisha-5”, почалося в 1982 році й понині триває в Україні.
  Малі протичовнові кораблі проекту 1124 є наймасовішими й досить удалими представниками свого класу. На початку сімдесятих років XX століття вони мали поліпшені протичовнові можливості за рахунок застосування двох гідроакустичних станцій. На кораблях цього проекту була передбачена цілорічна система кондиціонування повітря в житлових, службових приміщеннях і на бойових постах. Уперше на кораблі настільки невеликої водотоннажності було встановлено зенітний ракетний комплекс самооборони.
Однак протичовнові можливості “альбатросів” можна вважати досить скромними навіть для боротьби із сучасними дизельними підводними човнами. Відсутність корабельного вертольота різко знижує ймовірність виявлення й знищення сучасних субмарин.
  Але, оцінюючи проект “альбатроса”, варто пам’ятати, що в ньому втілилися всі кращі досягнення радянського кораблебудування, на цих кораблях були встановлені найпотужніші й найбільш сучасні зразки озброєння. Майже в будь-яку погоду вони несли свою вахту в точках протичовнового дозору, на бойовій службі в Атлантиці, Середземному й Червоному морях, у водах Північного, Льодовитого й Тихого океанів.
  За чотирнадцять років незалежності України в “альбатросів”, які ввійшли до складу національних ВМС, уже є хоч не велика, але історія. Почати її можна з корвета “Луцьк”.
  Цей корабель був закладений на Київському суднобудівному заводі “Ленінська кузня” 26 грудня 1992 року і належав до четвертої серії кораблів проекту 1124М. Спуск його на воду відбувся вже 22 травня 1993 року, і перед льодоставом, 14 — 16 листопада 1993 року, корабель під буксирами було переведено вниз по Дніпру в порт Миколаїв. Тут були проведені остаточна перевірка стану корпусу й механізмів, готовність екіпажу до виходу в море.
  21 листопада 1993 року корвет “Луцьк” зробив самостійний перехід у Севастополь. Тут після завершення державних випробувань, 30 грудня 1993 року, відбулося підписання акту про прийняття корабля до складу ВМС України. У причальної стінки Севастопольського морського вокзалу 12 лютого 1994 року на кораблі відбулася урочиста церемонія підняття Військово-морського прапора України.
  У липні 1994 року корабель брав участь у міжнародних навчаннях “Бриз-94”. У серпні наступного року корвет бере участь у навчаннях “Бриз-95”, стає кораблем-господарем під час візиту в Одесу італійського есмінця КРО “Франческо Мимбели”. 1 серпня 1996 року “Луцьк” бере участь у президентських навчаннях “Море-96”, а в січні наступного року успішно проводить перші в історії національного флоту ракетні пуски.
  В 1997 році корвет бере участь у двох спільних збір-походах з кораблями ЧФ РФ, у навчаннях “Кооператив партнер-97”, “Бриз-97”. У квітні наступного року корабель знову бере участь у весняному зборі-поході ВМС України й ЧФ Росії, у навчаннях “Кооператив партнер-98”, “Сі бриз-98”. В 1999 році — черговий весняний збір-похід, навчання “Фарватер миру-99”, “Дуель-99”. В 2000 році — участь у зборі-поході кораблів Військово-Морських Сил України, участь у міжнародних навчаннях “Кооператив партнер-2000”, “Бриз-2000”, “Чорноморське партнерство-2000”. Далі в житті корабля простежується невелика перерва, а вже через три роки він проходить ремонт у Миколаєві й бере участь у традиційних міжнародних навчаннях “Кооператив партнер-2003”.
  Ще один корвет ВМС України — “Вінниця” (раніше прикордонний сторожовий корабель зі стапельним номером
С-775) був побудований Зеленодольським СБЗ. Здавальні випробування корабель пройшов у Балаклаві, і згідно з наказом командуючого Західним прикордонним округом № 0195 від 24 грудня 1976 року йому було присвоєно найменування “Дніпро”. 31 грудня 1976 року ПСКР “Дніпро” увійшов до складу 5-ї окремої бригади сторожових кораблів КДБ СРСР. Після розпаду СРСР бригада прийняла присягу на вірність народу України, і 26 листопада 1992 року ПСКР “Дніпро” був виключений зі складу департаменту Морських сил ФПС РФ. 19 січня 1996 року “Дніпро” було передано Військово-Морським Силам України, перекваліфіковано у корвет і перейменовано у “Вінницю”. Корабель брав участь у навчаннях “Кооператив партнер-96”, “Море-96”, “Класика-96”. В 1997 році корабель пройшов поточний ремонт на Балаклавському СРЗ “Металіст”. Навесні 1998 року корабель бере участь у спільному зборі-поході ВМС України й ЧФ Росії, а у квітні 1999 року — у зборі-поході кораблів Військово-Морських Сил України. Восени 2003 року “Вінниця” репрезентує український Військово-морський прапор у міжнародних навчаннях “BLACKSEAFOR-2003”.
  Як це не сумно, але є в цій історії кораблів і чорні сторінки. Наприклад, ПСКР “Ізмаїл” також пройшов здавальні випробування в Балаклаві й увійшов до складу 5-ї окремої Балаклавської бригади сторожових кораблів КДБ СРСР. Далі його доля як сторожовика майже повністю повторює біографію “Дніпра”.
  Після передачі до складу ВМС України корабель одержав ім’я свого міста-шефа Чернігова. 1 серпня 1997 року корвет “Чернігів” брав участь у першому параді кораблів на честь Дня Військово-Морських Сил України. Однак після цього, вставши біля причальної стінки місця постійної дислокації, більше від неї так і не відійшов. В 2005 році корабель було перейменовано знов на “Ізмаїл” і списано на металобрухт. Його ім’я було передано морському тральщику “Жовті Води”.
  Корвет “Суми” (раніше МПК-52) був побудований Київським СБЗ “Ленінська кузня”, ставши головним кораблем проекту 1124. Військово-морський прапор СРСР на кораблі було піднято 13 листопада 1971 року. МПК шість разів виходив на бойову службу в Середземне море, пройшов більше 80 000 миль і тричі завойовував приз ГК ВМФ СРСР за протичовнову підготовку.
  За результатами розподілу Чорноморського флоту корабель було визначено для передавання Військово-Морським Силам України. Для цього наказом командувача флоту була створена комісія, що зробила технічне обстеження корабля. За результатами огляду був складений технічний акт. Приводити весь акт дослівно не має сенсу, досить лише процитувати деякі рядки цього цікавого документа: “...зношування корпусу більше 30 відсотків (особливо в районі 39 — 40, 62 — 65 і 80 — 90 шпангоутів), у днищі корпусу, в районі кормового машинного відділення, відзначена наскрізна корозія обшивки корпусу. Корозійне зношування змінного пояса обшивки — до 30 відсотків, верхньої палуби — 25 відсотків, підводної частини (носова частина — до 20 відсотків, середня частина — до 30 відсотків, кормова частина — до 35 відсотків). Зруйновано 48 кв. метрів лінолеумового покриття й 55 відсотків леєрного огородження. В борті шість великих вм’ятин, зламані шафи в 6 каютах і 50 відсотків ліжок у кубриках особового складу. Головна пожежна магістраль у незадовільному стані, система охолодження й кондиціонування повітря в незадовільному стані, система паропроводу й обігріву в незадовільному стані. Системи аварійного охолодження головних двигунів, система забортної та прісної води в незадовільному стані. Система вентиляції в незадовільному стані”. Масштаби безкарного розграбування МПК також вражають. Наприклад, тільки з навігаційного обладнання були вкрадені годинники морські, секундоміри, анемометри, гігрографи, термографи, термометри, секстани, глобус зоряний, майже всі карти, транспортири й лінійки, циркулі й магніти, а також шлюпковий магнітний компас.
  За результатами обстеження цілком закономірний висновок комісії: “У зв’язку із закінченням строку експлуатації корабля, незадовільним станом озброєння, корпусу, пристроїв і систем електропостачання, технічних засобів і необхідністю великих матеріальних витрат на відновлення тактико-технічних характеристик МПК-52 підлягає виключенню зі складу ВМФ, списанню з подальшою передачею для реалізації у ВФІ ЧФ”.
  Проте цей “мотлох” було успішно передано Військово-Морським Силам України як повноцінну бойову одиницю. 1 серпня 1998 року корабель перекласифіковано в корвет і перейменовано в “Суми”. Однак увести до ладу корабель не вдалося через відсутність коштів на ремонт і безглуздість відновлення старої одиниці.
  Старезний корвет просто довелося списати, для чого знову була утворена комісія, що зробила висновок про необхідність виключення корвета “Суми” зі складу ВМС України.
  Ще один корабель цього проекту — корвет “Херсон” (раніше МПК-43) був побудований Зеленодольським СБЗ імені О.М. Горького. Прапор ВМФ СРСР на кораблі був піднятий 25 січня 1975 року. МПК успішно ніс бойові служби в Середземному морі й у протоці Босфор.
  5 квітня 1983 року кораблю було присвоєно почесне найменування “Одеський комсомолець”, після чого над ним взяв шефство Одеський міський комітет ВЛКСМ.
У складі корабельних протичовнових ударних груп корабель чотири рази завойовував приз головкому ВМФ СРСР з протичовнової підготовки. Корабель за період служби пройшов більше 43 000 миль. З 15 лютого 1992 року йому повернуто колишнє найменування — МПК-43.
  Під час розподілу Чорноморського флоту корабель було визначено для передавання Військово-Морським Силам України і саме тому за короткий проміжок часу добряче розкрадено. 14 липня 1997 року екіпаж був розформований, а вже 1 серпня цього року на ньому було піднято Військово-морський прапор України. Корабель було перекласифіковано у корвет і перейменовано в “Херсон”. Через відсутність коштів на ремонт ввести корвет до ладу не вдалося. 8 вересня 1999 року він був виключений зі складу Військово-Морських Сил України.
  І на останнє, наскільки успішною буде доля корвета “Тернопіль” — це справи майбутнього, які залежатимуть від екіпажу та перспектив розвитку національних Військово-Морських Сил. Але введення до складу сил постійної готовності цього корабля, без сумніву, значно розширює можливості українського військового флоту, а саме ударних корабельних груп. І це є фактом, який не треба доводити.